четверг, 25 октября 2012 г.

Кременчуччина - козацький край в українській історичній науці

Кременчуччина - козацький край в українській історичній науці


Автор: Терещенко Володимир Володимирович 
В умовах розбудови незалежної української держави і пов’язаних з нею процесів пробудження національної свідомості та духовного відродження українського народу особливого значення набуває дбайливе ставлення до історико-культурної спадщини.
Останнім часом науковці досить часто звертаються до історії козацтва, адже цей суспільний стан є уособленням кращих рис українського народу. Проте, бракує краєзнавчих досліджень з названої проблематики по окремих регіонах, зокрема Кременчука та його околиць, що безпосередньо пов’язані з розвитком козацтва. 
Мета названої статті - проаналізувати наукові праці українських вчених, які присвячені історії нашого краю XVI-XVIII століть
Джерельною базою дослідження слугують твори українських істориків, як дореволюційних так і сучасних.
В історіографічній спадщині можна виділити загальні праці з історії козацтва, в яких містяться згадки про наш регіон, а також краєзнавчі дослідження з минулого Кременчуччини. До перших належать, насамперед, твори  Дмитра Яворницького та Михайла Грушевського. Перший був автором фундаментального тритомного наративу «Історія запорозьких козаків», у якому відображено побут та життя козаків з кінця XV до першої третини XVIII століття. В ній неодноразово згадуються події, пов’язані з нашим краєм [1].
У процесі його дослідження було з’ясовано, що перша згадка про козаків відноситься до 1489 року. Зокрема, в літописі йшлося про те, що польське військо на чолі з королевичем Яном Ольбрахтом, майбутнім правителем Польсько-Литовської держави, змогло просуватися степом лише завдяки козакам [1]. А от Йоган Мюллер у 1648 році у своїй історичній дисертації про козаків заявляв: «Найранішу згадку про козаків ми відносимо до 1206 року, коли незліченні маси татар вдерлися на Україну». Отже, і досі достеменно невідомо, коли ж з’явилася перша згадка про козаків. Така ж ситуація виникає і з датою заснування Кременчука.
Батько української історичної науки Михайло Грушевський присвятив козаччині майже половину своєї фундаментальної праці «Історія України – Руси» (7-10 томи). Окремий підрозділ його сьомого тому розкриває події, пов’язані з Куруківською битвою 1625 року, яка відбулася в районі нинішнього Крюкова [2].
 Варто зазначити, що одним з перших козацький період в історії Кременчуччини досліджував Федір Ніколайчик. Він був учнем відомого українського історика В. Антоновича. Після закінчення університету Ф. Ніколайчик працював викладачем у Кременчуцькій жіночій гімназії. В 1891 році в Петербурзі з’явилася його праця «Город Кременчук. Исторический очерк». Вона охоплює період від заснування міста до кінця XIX століття. Окремий розділ «Гетманский период», відображає історію міста, починаючи з другої половини XVII до середини XVIII століть [3].


пятница, 5 октября 2012 г.

История общин старообрядцев в Кременчуге

История общин старообрядцев в Кременчуге


Автор: Коваленко Елена Владимировна                                                                              
Древнеправославное христианство, более известное как старообрядчество, зародилось в России в середине XVII в.  Причиной его появления стал раскол, возникший в Русской православной церкви в результате реформы патриарха Никона. Противники этой реформы, в результате преследования, вынуждены были переселяться в отдаленные районы государства или за ее пределы, в том числе и в Украину. Сначала они селились в северо-восточном регионе, а в XVIII в. стали продвигаться на Правобережье и Юг [13].
Однако, к сожалению, сегодня мы не имеем более-менее комплексного исследования, посвященного проблемам существования этой концессии на территории нашего края. Его наличие, возможно, помогла бы решать современные проблемы межконфессиональных отношений в регионе.
Правда, отдельные аспекты этой темы исследовались историками прошлого. До нас дошли две такие работы. Наиболее обстоятельным из них является работа известного полтавского краеведа конца XIX - нач. XX века И.Ф.Павловским [1]. Она состоит из трех разделов, в которых автор раскрывает обстоятельства поселения староверов в г.Кременчуге, указывает их количество, рассказывает об устройстве молитвенных домов и т.п. В центре внимания автора - меры государственной власти в период правления Николая I по обращению кременчугских староверов на единоверие. Главная ценность этого исследования состоит в том, что источниками для его написания были безвозвратно потеряны для нас архивные документы Полтавского губернского правления.
Вторая работа - «раскольнической патриарх в Полтаве» [11], написанная православным епископом Феодосием. Посвящена она жизни и деятельности одного из известных лидеров старообрядчества Семена Ковылина, который последние годы своей жизни (1854-1859 гг) был узником Полтавского Крестовоздвиженского монастыря.
Отсутствие архивных документов по данной проблеме, утраченных в годы Второй мировой войны, к сожалению, значительно затрудняет его исследования.
Появление старообрядцев на Полтавщине значительной степени связана со строительством в 1731-1733 гг. так называемой «украинской линии», предназначенной для защиты южных границ Российской империи от турецко-татарской опасности. По свидетельству Е.Барсова, в архиве известного украинского историка М.Маркевича сохранилось представление председателя «Правление гетманского правительства» князя О.Шаховського, датированное 20 июня 1735. В нем царский чиновник сообщал об отводе у этого укрепления земель для расселения староверов. Именно в то время, по свидетельству Л. Падалка, и возникли в Константиноградском уезде такие населенные пункты, как Берестовенька, Залинейное, Песчанка, Русский Орчик и Староверовка. Значительную часть их обитателей составляли так называемые «раскольники» [14].