17 січня 2018 р. виповнюється 130 років з дня народження Володимира Костянтиновича Константиновича. Кременчужанам старшого покоління добре відоме це ім’я. З 1916 року і до кінця своїх днів він працював лікарем у військовому госпіталі, потім в першій лікарні у Кременчуці, викладачем в медучилищі. А в роки окупації, очолюючи першу міську лікарню, він допомагав рятувати військовополонених. Зі своєю дружиною, Наталією Петрівною, добився дозволу в окупаційної влади на відкриття пункту Червоного Хреста для допомоги військовополоненим. Сьогодні ми знайомимо читачів з кількома сторінками життя цього видатного лікаря і незвичайної людини.
Народився Володимир Костянтинович Константинович в містечку Ярцево Духовщинського повіту Смоленської губернії. Його батько, поляк Сигізмунд Константинович, був висланий з Польщі, як учасник повстання за незалежність Польщі в 1870 році. Дружина в заслання їхати з чоловіком не захотіла. Тому він, виїжджаючи з Польщі, порвав всі зв’язки і з дружиною, і з батьками-шляхтичами та всією ріднею. Десь в 1880 році Сигізмунд одружився з Єфросинією Лаврентіївною, для чого йому довелося прийняти православну віру. При цьому йому дали ім’я Костянтина. Працював він керуючим маєтком і винокурного заводу купців Мігульських в Ярцево Смоленської губернії. Через рік у них народилася донька Ольга, а в 1888 – син Володимир.
Володя з дитинства захоплювався рибалкою і дуже любив птахів. Батько навіть виділив йому окрему кімнату, в центрі якої стояло сухе дерево, а з боків висіли клітки, з яких пташки, звикнувши, з часом вилітали, вільно літали по кімнаті і сідали на це дерево. Всю зиму з раннього ранку до заходу сонця кімната була сповнена співом і щебетом чижиків, щиглів, малинівок. Володя з любов’ю доглядав за ними, а весною випускав на волю. Проте багато з них ще довго залітали до цієї кімнати, де звикли взимку їсти, де їх любили.
Більше інформації з фото і відео тут: https://goo.gl/3h72Qn
Комментарии
Отправить комментарий